Esgalar Teren (Sergiy) (esgalar_teren) wrote in ua_shtab,
Esgalar Teren (Sergiy)
esgalar_teren
ua_shtab

Паросля. Очима польського та українського дослідника

Певний час тому назад один багатьма з нас улюблений гуманіст (але не ГУГліч :) почав публікацію у своєму журналі та у спільноті хісторі-уа серію провокативних постів на тему українсько-польського протистояння під час Другої світової війни. Серед іншого там був епізод з начебто знищенням польської колонії Паросля загоном УПА у лютому 1943 р., який, за версією польського дослідника Ґжеґожа Мотики (зразка 2006 р.), відбувся одразу після славнозвісної атаки загонів УПА на містечко Володимирець на Рівненщині, де згаходився німецький гарнізон.
Певний час по мережі гуляли окремі уривки з Мотикиної праці (найбільше їх було в хісторі-уа та на Історичній правді), але повністю цей конкретний епізод у перекладі на українську, здається, ще ніхто не публікував. Ну так от, якщо ви не заперечуєте, я буду першим :)

Існує ще і друга сторона медалі. У 2008 р. український дослідник Іван Патриляк написав свою рецензію на книгу Мотики "Українська партизанка", де, серед іншого, висловив свої аргументи стосовно того, у чому неправий Мотика у епізоді з знищенням Парослі. Тому, для повноти картини, я даю обидві точки зору у перекладі на українську, спочатку Мотику, а потім Патриляка. Ну і, насамкінець, деякі документи, аби кожен міг самостійно оцінити, наскільки та чи інша точка зору є аргументованою та логічною. Свої коментарі висловлю потім, аби не нав'язувати нікому своєї думки.

Отже.

1. Версія Мотики.
Джерело: "Grzegorz Motyka "Ukrainska partyzanka 1942-1960. Dzialalnosc Organizacji Ukrainskich Nacjonalistow i Ukrainskiej Powstanczej Armii"
. Insytut Studiow Politycznych Pan Oficyna Wydawnicza Rytm. Warszawa, 2006", сторінки з 188 по 191. 

«Відділ «Коробки» імовірно виник з об’єднання кількох відділів СКВ, які тримали під своїм впливом село Бєлатиче. До його складу увійшов також напевно відділ самооборони Макара Мельника (або Корзюка) «Кори» [9]. Якщо вірити спогадам Федора Кондрата, утворенням сотні особисто цікавився провідник ОУН на Волині «Клим Савур» [10].  
 
Об’єднані у сотню відділи СКВ атакували Володимирець у ніч з 7 на 8 лютого 1943 р. Була то перша акція бандерівської партизанки проти Німців, і так про неї згадується у кожній монографії на тему Української повстанської армії, що заслуговує на увагу[11]. Крім того, інформація стосовно самої атаки є досить обмежена. Безпосередньою причиною акції мало бути поранення під час стрілянини і арешт старого діяча ОУН «Діброви». Німці забрали його до Володимирця. На звістку про те «на нараді теренового проводу ОУН за участю «Дубового» постановлено напасти на центр районової «шуцполіції» та звільнити «Діброву» [12].
 
Уночі з 7 на 8 лютого 1943 р. перша сотня УПА «Довбешки-Коробки» атакувала містечко. Нападники були озброєні різноманітною зброєю, револьвери, карабіни, автоматичні пістолети, деякі мали тільки піки. У містечку квартирувався відділ допоміжної поліції, утворений з Козаків, колишніх членів Червоної армії під командуванням німців, яких нараховувалося коло сімдесяти осіб [13].
За даними Федора Кондрата, колишнього члена сотні Перегійняка, у місті знаходився гарнізон, який складався з тридцяти Німців, вісімдесяти Узбеків та 200 поліціянтів [14]. Підрахунок той, втім, може бути сильно завищеним.
 
В результаті нападу здобуто будинок, у якому перебували на постої Козаки. Згідно офіційних даних УПА убито семеро людей, у тому числі німця – коменданта жандармерії. Партизани здобули два десятки карабінів, шістдесят п’ять ковдр та амуніцію [15]. Сотня втратила одного убитим і двох пораненими. Згідно – малоймовірних та складних до доведення даних Кондрата – після двох годин німці, що захищалися, утекли підземними коридорами. Кондрат також подає у своїх спогадах фантастичні дані про німецькі втрати: 63 загиблих та 19 захоплених [у полон] [16].   
Згідно даних Еви та Владислава Сємашків, українська партизанка роззброїла у Володимирці німецький пост, убила Німця та трьох Козаків, а частину Козаків забрала з собою [17]. Ті дані близькі до поданої вище інформацією УПА.
Після роззброєння посту та, напевно, звільнення «Діброви» перша сотня УПА залишила Володимирець. Ніхто до сьогодні не звернув уваги на те, що то не був кінець акції, але тільки початок рейду [18]. По виходу з міста загін підлеглих Перегійняка попрямували у бік населеної поляками колонії Паросля І.
 
Паросля, розташована у повіті Сарни, була досить заможним селом, у якому мешкали 27 польських родин. Вранці 8 або 9 лютого 1943 р. сотня «Довбешки-Коробки» прибула до села [19]. У лісі навколо села убито п’ятьох мешканців колонії Видимер, які приїхали по дрова. У Парослі представилися як відділ радянських партизанів, і попросили їжі. У кожному домі перебувало по кілька нападників. Керівництво відділу разом з полоненими знаходилося у помешканні Колодинських. Виставлені охоронці затримували будь-яких випадкових повз село перехожих. Після їжі пополудні допитали поневолених у Володимирці Козаків, по тому забили їх сокирами. Після того повідомили поляків про заплановану атаку на навколишню залізницю, і у зв’язку з тим запропонували дозволити себе [поляків] зв’язати, щоб убезпечити село від німецької помсти.
 
Навіть якщо деякі мали сумніви щодо намірів «радянських партизанів», то і так залякані Поляки не були спроможні чинити опору. Зв’язаних мешканців села нападники у свою чергу зарубали сокирами. Не пощадили навіть дітей. В одному з будинків потім знайшли немовля, прибите до столу ножем. Як признався учасник нападу, пізніше член сотні «Кори» П. Василенко «вирізано та порубано» усіх поляків, також дітей, чи, як він дослівно виразився, «грудних немовлят» [20].
 
За даними Сємашків убито щонайменше 155 осіб – мешканців Парослі та проїжджаючих повз неї. Уціліло тільки 12 поранених осіб [21]. Але то були не всі польські жертви. По виходу з Парослі шляхом до Цепцевіч упівці на хуторі Топти (Туптин) убили наступних 5 поляків [22]. Не виключено, що Перегійняк хотів теж знищити село Видимер, але для того потрібні були більші сили, а відділ Мізовця, Українця з колонії Копачівка, не опинився на місці зустрічі [23]. Частину людей після нападу розпущено по домівках, а ті, що лишилися, пішли до лісового табору.
 
Особи нападників на Парослю підтверджуються свідченнями Вітольда Колодинського, у той час 12-літнього хлопця, який вижив після удару обухом сокири по голові та тріщини черепної коробки. Завдяки його свідченню знаємо, що нападники мали з собою полонених, яких допитали та убили у домі його рідних. Могли вони бути узяті у полон виключно під час нападу на Володимирець. Те, що напад був справою бандерівців, підтверджується зізнанням П. Василенка та Зофії Гжєсяковей, жидівки, одруженій з поляком, яка переховувалася у селі Белатищі. На другий день після трагедії у Парослі пішла по молоко до «овдовілої сусідки, у якої син теж пішов на вправи (свідчення?)» [24]. Як пригадувала: «Тут же при виході з хати помітила щось, від чого у мене волосся встало дибки на голові. На лаві біля другої стіни  стояло кілька пар жіночого шнурованого взуття, яке носили Мазурки. На вішалці висіло кілька чорних одеж, а діти лупилися по голові «фразетовими»? ложками. Загадку розв’язано. Трохим повернувся з кривавого походу, а діти бавилися трофеями. Побігла додому як очманіла (…) чи поубивали поляків, які були на вправах (свідченнях)» [25]. 
 
«Довбешка-Коробка» згинула менш ніж за два тижні. 22 лютого 1943 р. коло Висоцька Німці, близько 200 чоловік, атакували партизанів. Згідно офіційної версії, ті чинили запеклий опір і відступили тільки, коли до німців надійшло підкріплення у 350 осіб. Німецькі відділи начебто втратили 200 убитими, а партизани двох, у тому числі сотенного «Коробку» [26].  У тому випадку є досить правдоподібною версія подана Кондратом, за якою партизани відступили після короткої сутички. Перегійняк після перших хвилин зіткнення відшукався у іншому селі. Чув постріли, натомість поспішив до відділу і згинув, наскочивши на Німців. У бою згинула також санітарка УПА, яка забила начебто кілька німців [27].  
Керівництво над сотнею прийняв Нікон Семенюк «Ярема». Під його керівництвом відділ дуже скоро взяв участь у нападах на Янову Долину та Гуту Степанську.  
 
Посилання:
[9] – його життєпис є невідомий. Відомо, що у 1943 р. у околицях Володимирця він командував загоном самооборони. Пізніше улітку 1943 р. організував сотню, з вересня – командував загоном імені Коновальця. Ймовірно загинув у 1945 р.
[10] – Ф. Кондрат «Ми стали волі на сторожі», с. 12-14.
[11] – П. Мірчук «Українська партизанка», стор. 29; Содоль, с. 12; А. Русначенко «Національно-визвольний рух в Україні, національні рухи опору в Білорусі, Литві, Латвії, Естонії в 1940-50 рр.», Київ, 2002, стор. 78; Л. Шанковський «УПА», стор. 512; О. Кентій «УПА в 1942-1943 рр.», стор. 116.
[12] – Р. Петренко «За Україну, за її волю…», стор. 78.
[13] – УПА у світлі документів з боротьби за Українську самостійну соборну державу 1942-1950 рр, т. 2, с. 5.
[14] – Ф. Кондрат «Ми стали волі на сторожі», с. 14.
[15] – «УПА у світлі документів…», с. 5.
[16] – Федір Кондрат «Ми стали волі на сторожі», стор. 14.
[17] – Сємашки «Льудобойство…», стор. 805-806.
[18] – Українські дослідники не розповідають про мордування у Парослі. Серед польських дослідників тільки А. Л. Сова влучно приписав сотні «Довбешки-Коробки» напад на Парослю, але не пов’язав те з нападом на Володимирець. Див: А. Л. Сова «Стосунки польсько-українські 1939-1947 рр.» Краків, 1998, стор. 176. Згідно даних Сємашек убивство у Парослі було «справою боївок бульбівських». (Сємашкі «Льудобойство…», стор. 1009.
[19] – Сумніви щодо дати пов’язані з фактом, що у польських звітах напад на Володимирець мав місце з 8 на 9 лютого 2003 р. Сотня з’явилася у селі вранці безпосередньо після нападу на містечко.
[20] – Фрагмент протоколу П. Василенка «Поляки і українці між двома тоталітарними системами 1942-1945 р.: Польща і Україна у 30-40 рр. ХХ ст. т. 4, стор. 454-457.; Пор. А. Зарчинський «Убивці без сумління. Спогади людобойства на Волині у 1943 р. через банди УПА на польський народ; звіт у колекції автора; Теж: П. Вершигора «Люди с чистой совестью», Варшава 1955, стор. 388-393.    
[21] – Сємашки «Льудобойство…», стор. 738-742, 1213-1218.
[22] – Там же, стор. 747.
[23] – Там же, стор. С. 748.
[24] - Зофія Гжєсякова «Між Горинню та Случем», Варшава 1992, стор. 299.
[25] – Там же.
[26]. «УПА у світлі документів», стор. 5; Згідно даних Л. Шанковського Перегійняк загинув під час атаки на Висоцьк (Шанковський «УПА…», стор. 512).
[27] – Ф. Кондрат «Ми стали волі на сторожі», стор. 18.

2. Критика Івана Патриляка щодо версії Мотики.
Джерело: "Ukrainski ruch wyzwolenczy w oczach polskiego badacza (recenzja ksazgki Grzegorza Motyki "Ukrainska partyzanka 1942-1960. Warszawa, 2006, 720s"// Pamiec i sprawedliwosc. - #2(13)/ - Warszawa, 2008. Сторінки з 380 по 381.

П’ятий розділ монографії «Збройні діяння Організації Українських націоналістів та Української повстанської армії під німецькою окупацією 1943-1944 рр.» є набагато менш удалим та містить чимало тез, з якими важко погодитися. Пишучи про акцію сотні Перегійняка на Володимирець на початку лютого 1943 р., автор стверджує, що то був тільки початок рейду сотні (стор. 189), пов’язуючи з ним акцію знищення польської колонії Парослі (стор. 190-191). Головним доказом того, що на Парослю напала сотня Перегійняка є – згідно Мотики – протокол допиту Петра Василенка від 15 травня 1944 р. Думаю, що до документів такого роду слід підходити дуже обережно, пам’ятаючи, що під час допиту радянськими НКВДистами люди підписували найфантастичніші зізнання.


Аналізуючи текст протоколу, варто зауважити, що він не може повністю передавати слова арештованого. Наприклад, чому Василенко називає сільську самооборону не як самооборону, а як якісь міфічні «загони армії українських націоналістов»? [35]. Ймовірно тому, що сам слідчий наголошував на тому, аби «розроблюваний» ним [слідчим] «об’єкт» набув більшої значимості. Далі: арештований свідчить, що начебто він теж був членом самооборони (або «загону армії») до часу арешту у 1944 р. По тому стверджує, що не був призваний до Червоної Армії, оскільки був у «банді» у лісі володимирецькім [36]. Важко зрозуміти, де він був насправді – у сотні УПА (за радянською термінологією: у «банді») чи у самообороні? Інший фрагмент (якщо вірити матеріалам допиту) схиляє до висновку, що Василенко був у сотні «Кори» (Корзюка), яка знищила польські колонії Халі та Парослі [37]. Однак він не згадує про сотню «Довбешки-Коробки» (Перегійняка) та не говорить, коли колонії було знищено. З даних, представлених у монографії на сторінці 342, випливає, що польське село Халі (у якому діяла польська самооборона) було атаковане сотнею «Кори» у ніч з 16 на 17 липня 1943 р. І тому є незрозумілим, чому Василенко згадував про колонію Парослю після села Халі, а не навпаки? Можна припустити, що слідчий самостійно «дописав» до зізнань напад на Парослю, бо Василенко повинен був би пам’ятати, коли і в спаленні якої колонії приймав участь.

Крім того є сумнівним, що сотня Перегійняка, яка напала на Володимирець, палила по дорозі інші польські села. Була вона слабко озброєна, і логіка підказує, що повинна була б швидко опинитися якнайдалі від місця нападу з метою уникнення німецького переслідування і ліквідації, а не убивати поляків у околицях Володимирця. Місце, у якому знаходилася сотня у момент атаки на неї німецькими силами 22 лютого 1943 р., підтверджує припущення, що партизани намагалися сховатися після акції у Володимирці. Висоцьк, неподалік від якого Німці атакували сотню, знаходиться на кордоні з Поліссям, поблизу великого лісового масиву та боліт – ідеальне місце для укриття і «перечекання» німецької погоні. Марш сотні на північний схід від Володимирця на поліські болота свідчив про те, що Перегійняк намагався урятуватися від можливої німецької атаки. Вияв будь-якої активності після нападу на Володимирець був би самогубством. Очевидно, питання, яка група партизанів убила мешканців колонії Парослі, вимагає додаткового зсування». 

[35] – «Поляки і українці між двома тоталітарними системами 1942-1945, т. 1., стор. 455»;
[36] – там же.
[37] – там же.

3. Ну і деякі обіцяні документи. Для повноти сприйняття.

3.1. Протокол допроса П. Василенко (фрагмент):


Протокол допиту Петра Василенка (витяг):
 
Вопрос: Василенко, расскажите подробно свою автобиографию.
Ответ: Я, Василенко Петр Иванович, до начала войны, т. е. до 1941 года занимался хлебопашеством. Отец мой в 1941 году сгорел на спиртзаводе в с. Новоселках во время пожара. Мать Василенко Оксения 48 лет, сестра Анна 10 лет и сестра Татьяна 6 лет находятся в селе Новоселках. Сестра незамужняя Варвара тоже в с. Новоселках. Во время оккупации нашей территории немцами через 2 месяца я поступил в полицию в Ровно и через неделю был отправлен во Владимерецкий район Ровенской области и там послужил 4 месяца до января 1942 года, а с января 1942 года я поступил в так называемую тыловую армию украинских националистов и там находился до сего времени. В армию я не призывался, так как находился в бандеровцах во Владимерецком лесу («Казенный лес»). Моя кличка была «Паньков».
Вопрос: Расскажите подробно о задачах и действиях вашей банды. В каких местностях вы проходили?
Ответ: Перед нами ставили задачи, чтобы убивать польское население, против немцев идти, а также против Красной Армии. Действовала наша банда все время в Ровенской и Волынской областях. Там наша сотня под командованием Корзюка Федора из Волынской области по кличке «Кора» уничтожила два селения около 300 дворов (сожжено) — селение Галлы и селение Паросля Владимерецкого района Ровенской области. Все польское население вплоть до грудных детей было уничтожено (вырезано и порубано). Я лично застрелил там 5 поляков, которые убегали в лес. После нашим отделом командовал Степаненко Андрей по кличке «Ястреб», урож. с. Лупинск Дубовецкого района Ровенской области.
ДА СБУ. Ф. 13. Д. 1020. Л. 204–207.
Оригинал, рукопись.

Взято з книги нашого "улюбленого" Алєксандра Дюкова та Алєксєя Яковлєва "Забьітьій геноцид "Вольінская резня" 1943-1944 годов. Документьі и исследования". Сторінку не скажу, бо у мене це "щастя" в електронній формі.

--------------------------------
Жоден мені відомий довідник з тематики ОУН (б) та УПА, зокрема, П, Мірчук "Нарис історії ОУН", П. Содоль "Українська повстанча армія 1943-49 р. Довідник", Ю. Киричук "Історія УПА", та будь-які інші (те, що в мене їх багато, можете не сумніватися :), а так само Гугл чи-то відомі мені збірки документів не знають повстанського командира Федора Корзюка на псевдо "Кора". Усі відомі посилання ведуть у кінцевому результаті на вищезгаданий фрагмент допиту П. Василенка. Довідник П. Содоля (зроблений на його основі реєстр можна побачити тут) говорить, що повстанським командиром на псевдо "Кора", який діяв на півночі Рівненщини (тобто, приблизно у тих краях, де розташовані Володимирець та Паросля), це Мельник Макар.

Ось, що пишуть про нього у Літописі УПА (нова серія), том 8 "Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля. Документи і матеріали", Київ-Торонто, 2006 р., стор. 313:
"Макар Мельник – «Кузьма», «Кора» (1920-1945). У 1944-1945 рр. командир «Стародубського» загону групи «Заграва» та ЗГ-44. Провідник Білоруської округи ПСК (1945). Сотник УПА з 24.4.1944 р."

Усі вищенаведені джерела містять дані про кількох повстанських командирів на псевдо "Яструб", але жоден з тих "Яструбів" не є ані Степаненком Андрієм, ані взагалі діяв на вказаній території до 1944 р. (часу, коли П. Василенко давав свої "свідчення" на допиті). Усі згадки про Андрія Степаненка "Яструба" ведуть, у кінцевому рахунку, на той протокол допиту П. Василенка.
 
-----------------------------------------------------

А тепер можете читати, аналізувати і самі вирішувати, хто ж правий: Мотика (з нашим маленьким гуманістом, який не УГліч) чи Патриляк (з В'ятровичем).
 
Tags: Документи ОУН та УПА, Друга світова війна, Корисне, ОУН, Совєти, УПА, Українсько-польське протистояння у ДСВ, архіви, для широкого вжитку, документи, польська істориографія
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment